Царь без Бога - не царь,
А как говорили встарь:
"Он есмь истукан на троне
В непомерно большой короне".
Всякая власть от Бога!
Не то, что судить, думать строго
Права не имею…
Да я об этом и не жалею.
Не позавидуешь царской доле:
Тяжело жить в неволе.
Вроде бы и палаты большие,
Да дела, как собаки злые,
На волю не выпускают.
Чуть что, сразу кусают….
А если ещё царь без Бога,
Стране и ему одна дорога:
Дорога во тьму тараканью,
Где все питаются дрянью,
Как плотской, так и духовной…
Живут в обстановке злобной
Тьмы несусветной люди,
И очень часто на блюде
Голову царя, напоказ выставляют.
Потом, правда, рыдают:
Хороший был парень, жаль его,
Да уж не поделаешь ничего,
Голову назад не пришьёшь.
Вот так, за здорово живёшь,
Революции и происходят.
А всё потому, что без Бога ходят,
Да и правят тоже…
Себе дороже
Творить дела Богу не угодные…
Хоть и кричат, что они свободные,
Да враньё всё это.
Нет в темноте свободы без Света,
Куда не ступишь – везде преграда:
Или яма, или ограда…
Домик построили до небес
(Бесчинству же надо предать вес).
Говорят: "Мы олимп второй!"
Первый тоже стоял горой,
Да Бог разрушил его,
Не осталось ничего.
Так и со вторым будет!
Жалко тех, кто в темноте блудит!
"Золотыми" себя называют,
А того и не знают,
Что царство тьмы – ерунда сплошная!
Не будет у них рая!
Ибо проклята тьма на веки,
А с нею и тьмы человеки!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
