Здесь всё чужое: люди, лица
Чужие страны, города.
И ночью нам порой не спиться,
Не прижилась никак душа.
Здесь всё чужое, не родное,
Но вы взгляните в небеса:
Для нас одно родное небо
И в думах всё летит душа...
Для нас оно одно - родное
Там рай, покой есть для души
Там не тесно', оно большое
Туда войти, мой друг, спеши.
Там отдых для души усталой,
Там отдых от земных скорбей.
И всех омытых Кровью алой
Ждёт радость светлых вечных
дней.
Март 2012
раrt II
Здесь всё чужое: люди, лица
Чужие страны, города.
Огнём небес душа живиться
И этим лишь она жива.
Жива она лишь только этим
Ведь небо жизнь даёт сполна
И отражаемый свет светел
Любви и нежного тепла.
Здесь всё чужое: люди, лица,
Чужие страны, города.
И нашим душам только сниться
Как в вышине живёт душа!!!!
***
Leo N. May 10, 2012
Leo Nagorniuk,
USA
Я из Херсона. Живу в США. Любить стихи читать начал с первого класса, такие как С. Есенина (белая береза), А.С. Пушкина...
Писать стихи начал еще в 7 классе. Первый был про профессию, второй о Любви Христовой:
"Посмотри на любовь Христову,
Посмотри на Голгофский крест-
Там Христос истекает кровью
За тебя, мир греха и бед."
Стихи- это прожитое из жизни, и жизнь в настоящем и вдохновение в будущность.
Слава Богу за все.
Лео Нагорнюк
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
